title-ecclesia

Орден Сестер Бенедиктинок це один з найстарших середньовічних монаших орденів, котрому виповнилося понад 1500 років від його заснування. Протягом віків багато бенедиктинських монастирів функціонувало не тільки в Європі, але також і на теренах  колишнього Радянського Союзу. Наприклад, в одному Львові було діючих 9 жіночих монастирів, з яких найчисленнішим був монастир СС. Бенедиктинок (діючих було два). Починаючи зі середньовіччя, джерелом бенедиктинського життя були монастирі на Україні – у Львові, на Білорусії – у Несвіжі, з котрого зродилося багато нових фундацій: Мінськ, Вільнюс, Каунас, Смоленськ,  Орша, Слонім і т.д.. Переважно  більша частина  монастирів  функціонувала до 1946 року. Багато монастирів було закрито підчас касації в ХІХ столітті. В 1946 році коли Радянський Уряд прийшов до влади Сестри Бенедиктинки залишили свої монастирі і виїхали до Польщі. Діючим залишився тільки монастир у Вільнюсі (Литва). Жоден з бенедиктинських монастирів, храмів чи шкіл не були повернуті власникам. Протягом століть бенедиктинська історія розкриває життя Сестер, яке було досить складним, чи то з приводу політичних умов, чи то з матеріальних, чи з будь-яких інших причин. З напливу нових покликань повставали нові фундації.

Історія бенедиктинського монастиря в Житомирі є порівняно дуже короткою, але глибоко сягає своїм корінням материнського монастиря у Вільнюсі, який дав початок цій молодій фундації. Початок монашого життя Сестер Бенедиктинок в Житомирі сягає 1988 року, коли декілька монахинь приїхало на нову фундацію з Вільнюського монастиря, якому на той час виповнилося 368 років, (був заснований в 1620 році). Ініціаторкою фундації на Україні була Настоятелька Вільнюського монастиря Мати Гавриїла Гайлевич OSB, яка розпізнала Божу волю в тому, щоб нова фундація повстала власне в м. Житомирі. Життя Сестер на самому початку було пов’язане з великими труднощами матеріальними, фінансовими, але не дивлячись на тяжки умови, спільнота почала розвиватися. Єпископ Ординарій Києво-Житомирської дієцезії Йоан Пурвінський запросив Сестер Бенедиктинок до своєї дієцезії, власне до Житомира при Кафедральному Соборі Св. Софії. Сестри працювали з дітьми та молоддю як катехетки, також в бібліотеці; займалися шиттям і гафтуванням всіх літургійних шат не лише для храму, але і для всієї дієцезії. В 1995 році розпочалася будова нового монастиря з каплицею для прихожан. Сестри перебували в тимчасовому будинку протягом тривання будови, при цьому розпізнавали волю Божу і старалися виконувати її. Намагалися зблизитись до джерела, до своєї спадщини, котру св. Бенедикт палко прагнув передати своїм синам та дочкам, щоб вони щораз глибше пізнавали і реалізували свою харизму. 8 грудня  1993 року відбулася одна з важливіших історичних подій в житті Сестер і цілого Ордену на Україні - відбулося закриття  кляузури, згідно Статуту св. Бенедикта, єпископом Києво-Житомирської дієцезії Йоаном Пурвінським. Від 2004 року спільнота Сестер  почала функціонувати в новому будинку монастиря, хоч будова цілковито ще не була закінченою. 24 вересня 2006 року відбулося освячення і консекрація монастиря і каплиці для вірних під покровом Непорочного Зачаття Матері Божої.

Метою життя в бенедиктинському монастирі є реалізувати гасло Засновника “Щоб у всьому був прославлений Господь” тобто, як каже Статут, нічого не цінити вище над Христа.

Щоб краще збагнути життя Ордену з його традиціями, необхідно постійно повертатися до джерел Статуту св. Бенедикта. Тому монахиня - бенедиктинка  повинна в поставі відкритого серця шукати Бога і пізнавати Його передусім на молитві, під час праці та в контакті з іншою людиною. Спільне життя в родинній атмосфері, яке є Школою Служби Господньої, як називав його св. Бенедикт, це є постійне навернення в присутності Бога. Шукати Бога в тиші укритого життя, прославляючи Його у всіх подіях щодення. Закохатися у Христі Євхарістійному, присвячувати час на перебування з Ним, щоб силою  молитви діяти на переміну обличчя світу. Все життя, в кожному його прояві, має бути прославленням Бога. Наслідуючи Ісуса Христа, кожна монахиня за прикладом свого Засновника, повинна прагнути втілювати Христовий послух та смирення. Головним обов’язком в Ордені є хоровий григоріанський спів і рецитація Псалтиря, бо Слава Господня має важливе і вічне значення, тому стоїть на першому місці в бенедиктинських спільнотах. Засновник назвав свій Орден Школою Служби Господньої, в якій маємо вчитися кохати і вдосконалювати себе через виконання своїх обов’язків, тобто реалізувати в практиці п’ятий обіт, який складається в цьому Ордені – навернення своїх звичаїв. Постійне бажання бути сьогодні ліпшим ніж вчора і прагнення  досконалості, щоб щораз краще служити Господу – це і є основа духовного зросту в душі монахині.

Здібності та дари кожної монахині, подібно як і потреби спільноти визначають різноманітність обов'язків. Кожна праця, повинна бути виконана конкретно, сумлінно, докладно і ретельно. Вид праці не є істотним, так само як і її зовнішня плідність, важлива є плідність внутрішня, яка виникає з віри та з глибокого з'єднання з Господом.

При монастирі працює художня школа для дітей. Існує майстерня своїх виробів, де виконуються класичні олійні образи та ікони, маленькі ікони з бісеру, свічки, гіпсові фігурки тощо. Практикується також виконання Сестрами літургічних ряс абсолютно всіх видів. Нехай ніщо не буде важливішим і дорожчим від Христа, котрий усіх нас нехай допровадить до вічного життя.


м. Житомир, 10003

вул. Короленка 41 В

тел. (0412)46-72-68

www.benedyktynki.zt.ua

 
Історія дієцезії
Єпископи
Прокатедра Київ
Катедра Житомир
Дієцезіальні комісії
Навчальні заклади
Релігійна діяльність
Деканати та парафії
Ордени і Згромадження
Чин дів
Рухи та спільноти
Санктуарії
 
 
Copyright © 2008-2017. Київсько-Житомирська дієцезія. Power by: ArtGattino