title-ecclesia

Жоден кандидат не декларує християнських цінностей

Церква не може вказувати на якогось кандидата, лише може закликати вірних до активної участі у виборах, пояснити, що це їхній моральний обов’язок.

Голова Конференції Римсько-Католицького Єпископату України, архієпископ-митрополит Львівський Мечислав Мокшицький є непересічною особистістю і водночас простим в спілкуванні та побуті. Значний вплив на його формування як людини та духовної особи мав Папа Іван Павло ІІ (Владика дев’ять років був другим секретарем Понтифіка). Саме Святіший Отець навчив його – де і з ким би ти не був, завжди потрібно залишатися людиною. Про діяльність Римсько-Католицької Церкви в Україні, погляди на життя архієпископ-митрополит Львівський Мечислав Мокшицький розповів в інтерв’ю Наталії Єфіменко.

– Ваше Високопреосвященство, вже більше року Ви очолюєте Львівську архідієцезію. Які здобутки у роботі можете відзначити за цей час?

– У листопаді минув рік, відколи я є ординарієм Львівської архідієцезії, яка об’єднує чотири області – Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську, Чернівецьку. Протягом цього року я мав можливість ознайомитися із життям архідієцезії, священиками, які тут працюють. Особливою турботою на початку мого душпастирства для мене була Львівська Вища Духовна Семінарія у Брюховичах. Було призначено нового ректора Семінарії отця Олега Саламона. Цього року також було відкрито Теологічний інститут імені св.Йосипа Більчевського, де можуть навчатися духовні так і світські особи. Інститут розташовано на території Семінарії. Він буде офіційно філією Папського Університету ім. Івана Павла ІІ у Кракові. Таким чином наші студенти матимуть можливість закінчувати студії із науковим ступенем магістра і доктора.

Цього року ми також відзначили 600-річчя від дня смерті першого митрополита Галицько-Львівського латинського обряду блаженного Якова Стрепи. На закінчення ювілею до Львова було повернено його мощі, які в час Другої світової війни були перевезені до Польщі. Відтепер вони зберігатимуться у Львові.

 

– Які відмінності між вірянами в Україні та інших країнах Ви змогли зауважити за час свого служіння? Чи відрізняються погляди людей? Адже Україна пережила епоху атеїзму.

– Коли приїжджав в Україну раніше, то зауважував для себе великий брак релігійного виховання. Багато людей – далекі від Церкви. Також тут є велика проблема алкоголізму, абортів, розлучень, розбитих родин, еміграції через роботу.

Я думаю, що треба зробити ще більший акцент на душпастирській опіці родин, молоді та представників окремих професій – вчителів, медиків. Так ми зможемо дійти до якомога більшої частини вірян. Священик має йти до кожного, але тут також має бути своя спеціалізація. Таку опіку на належному рівні нам вдалося налагодити у місцях позбавлення волі. У Львові впроваджено академічне душпастирство, яке покликане опікуватися молоддю, студентами. Будемо впроваджувати інші. Ми маємо виховувати священиків, які би зустрічались з лікарями, ми маємо говорити про моральну етику лікарів. В Україні Церква є молодою, ми ще відчуваємо брак кадрів.

 

– Багато людей і в Європі змінили свої погляди на віру, відбувається відхід від Церкви.

– В Україні також є така проблема. У великих містах 30% населення в протестантських сектах. Особливо це стосується Східної України. Коли приїжджав в Україну раніше, то зауважував для себе великий брак релігійного виховання. У Європі 40% людей ходять до церкви. Так, відбувається процес відходу від Церкви. На мою думку, через те, що зріс добробут населення. Це головна причина. Але хочу зауважити, що у Франції, Німеччині є зворотній процес – повернення до релігії, християнських цінностей. Це відчувається й у тому, що значно зросла народжуваність.

 

– Глобалізація може змінити релігійну карту світу?

– Глобалізація не є загрозою. Кожен народ буде підтримувати свої традиції, свою мову. І це ми можемо бачити на прикладі Польщі чи України, які зберегли свої культури, ідентичність, традиції мову. Україна також була за Польщі, Австрії, Росії, але традиції свої зберегла. Глобалізація може допомогти у встановленні миру, показати, що ми можемо бути разом і залишатися собою.

 

– Ви дев’ять років були другим секретарем Папи Івана Павла ІІ. Які життєві істини Ви у нього перейняли?

– Святіший Отець Іван Павло ІІ мав широке бачення Церкви, суспільства. Він хотів, щоб люди були толерантними одне до одного, жили у мирі, тому налагоджував контакти з представниками всіх віросповідань. Святіший Отець водночас ставив християнські цінності понад усе і разом з тим вшановував усіх людей, їхню віру. Він намагався дійти до кожного, багатого чи бідного, освіченого чи ні, і для цього багато подорожував.

Святіший Отець показав мені, що перш за все треба бути людиною, поважати кожного, вміти вислухати, навчив глибокої віри та довірливої молитви.

 

– На яких найбільших заслугах Святішого Отця ви наголошуєте у книзі, присвяченій Іванові Павлу ІІ «Найбільше любив вівторки» («Najbardziej lubił wtorki»)? Чи вийде вона українською мовою?

– Зараз цю книжку видано італійською, можливо, вона вийде українською. На жаль, я не знав, що книжку було видано італійською, не було зроблено належної презентації. Бо в Польщі книжка викликала величезне зацікавлення, мала три видання.

У цій книзі я хотів зобразити Святійшого Отця звичайною людиною і водночас в цій нормальності показати його велич і святість.

 

– Які приклади з життя Івана Павла ІІ наводите у своїх спогадах?

– Папа неодноразову говорив, що це є дивним, що у Ватикані ми можемо розмовляти і колядувати польською. Це було провидіння Господнє, що Церкву очолив виходець з комуністичної Польщі. Було дивом те, що Святвечір проходив у польській традиції. Коляда, вечеря була із 12 страв, ми отримували кутю від вже покійного греко-католицького архієпископа Мирослава Марусина, який був вихідцем із Львівщини.

 

– На якій стадії зараз перебуває процес беатифікації Івана Павла ІІ?

– 19 грудня Папа Бенедикт XVI підписав черговий декрет щодо визнання “героїчних чеснот” Івана Павла II. Це перший і дуже важливий етап. Тепер ми маємо отримати підтвердження цих чеснот знаком Божим – чудом. Таким чудом може вважатися зцілення французької монахині від хвороби Паркінсона, після того, як вона звернулась із молитвою до Івана Павла ІІ.

 

– Повернімося до діяльності Римо-Католицької Церкви в Україні. У Східній Україні значна частина населення є атеїстами, як ви провадите там свою роботу щодо навернення цих людей до Церкви?

– Проблема є у тому, що у нас є мало місіонерів, але робота триває. Ми намагаємося представити людям християнські цінності, показати, у чому сенс життя, пояснити, що коли людина прийме Христа, зможе спокійно зреалізувати себе у цьому житті, яке, часом, приносить нам багато труднощів. Бо людині, яка не знає для чого живе, немає сенсу, надії, їй складно.

 

– Ви говорили про брак місіонерів, чому є брак священичого покликання?

– Брак покликання відчувається у всьому світі. Щодо України, то тут є проблема мови і не було духовних семінарій. У нас є три семінарії: в Брюховичах, у Хмельницькій області в Городку, у Ворзелі біля Києва. Раніше у них ми мали на одне місце п’ять-шість кандидатів, тепер два-три.

Ця проблема є тому, що в житті людей є надзвичайно великий поспіх. Жінки і чоловіки бачать ціль життя у кар’єрі, в подоланні життєвих труднощів, здобуванні матеріальних благ, вони все менше уваги віддають духовному.

 

– У Західній Україні все ще зберігається стереотип, що Католицька Церква є Церквою поляків? Як змінити таке бачення?

– Протестантизм у нас ототожнюється із Німеччиною, православ’я із Росією, так само і тут, бо Церква латинського обряду прийшла на ці землі з поляками. Але до Католицької Церкви в Україні приходять не лише вірні польського походження. Як в Польщі протестанти не є лише німцями. Папа Римський Бенедикт XVI німецького походження, але ніхто не каже, що Ватикан – німецький.

Не можна говорити, що Церква Римсько-Католицька – польська чи Греко-Католицька – українська, бо тоді можна сказати, що в Україні 30 млн росіян, бо в Україні є 30 млн православних, чи 1,5 млн поляків, бо стільки ходить людей до Римсько-Католицької Церкви.

Наприклад, у Львові ми проводимо Богослужіння кількома мовами – латиною, польською, українською, англійською, російською.

 

– Якою є роль Церкви у подоланні історичних конфліктів між народами, зокрема, між українцями та поляками?

– Завдання Церкви – показати, що всі ми є дітьми Божими. Ми маємо вчитися толерантності, мусимо розуміти, що кожен має свою гідність. Треба, щоб люди могли пробачати, не кажемо, що треба забувати, але потрібно вчитися пробачати одне одному. Якщо ми цього не можемо зробити, то не можемо назвати себе християнами.

 

– Не так давно Римсько-Католицькій Церкві повернули каплицю Матері Божої Неустанної Помочі на вул. Винниченка у Львові. Відомо, що повернення храмів РКЦ є гострим питанням, зокрема, йдеться про Музей Пінзеля (колишній костел Кларисок) на площі Митній, костели на Львівщині. Якою зараз є ситуація із передачею храмів? Також відомо, що були проблеми із документацією щодо будівництва костелу на Сихові.

– У центрі Львова не маємо потреби у великих храмах. Для нашої архідієцезії просимо кілька костелів в районах, наприклад, у Хирові, де ми виграли судовий процес, але місцева влада не погоджується із рішенням. У багатьох костелах зараз є музеї, як у костелі Кларисок на вул. Личаківський. Нам потрібен невеликий костел, бо Катедру в центрі Львова відвідує дуже багато людей, зокрема туристів. Потребуємо ще принаймні одного костелу в центрі. Це може бути костел Матері Божої Громничної (Стрітення Господнього), але наразі питання не вирішено. Щодо будівництва костелу на Сихові, думаю, що цього року питання буде вирішено, ми плануємо збудувати ще два нових храми.

 

– Україна на порозі виборів. У нас багато говорять про втручання Церкви у виборчий процес, зокрема Православної Церкви Московського патріархату. Чи має Церква право втручатися у вибори, на вашу думку?

– Церква не може вказувати на якогось кандидата, лише може закликати вірних до активної участі у виборах, пояснити, що це їхній моральний обов’язок. В Україні жоден із кандидатів не представив у своїх програмах ставлення до християнських цінностей, не висловлюється щодо абортів чи сексуальних меншин. Для нашої Церкви важко уявити, які християнські вартості сповідують кандидати у президенти.

 

– Якою є співпраця між Римсько-Католицькою та Православною Церквою?

– У нас добрі стосунки, немає конфліктів між вірними, але спільних акцій ми не мали.

 

– Як Ви прокоментуєте візит в Україну Патріарха Кирила?

– Він мав право зустрітися із своїми вірними, але він мав підкреслити, що є в Україні. Коли Папа Римський приїжджає до Франції чи Польщі, він на цьому наголошує, а Патріарх цього не підкреслив, не наголосив, що приїхав до своїх вірних в Україні, цього не було чітко висловлено. Не було зазначено, що ми тут є в Україні.

 

– Чого Ви можете побажати всім людям у цей час?

– Нехай Христос нагородить кожну людину спокоєм, радістю та любов’ю до ближнього.

 

За матеріалами: ZAXID.NET

 
Історія дієцезії
Єпископи
Прокатедра Київ
Катедра Житомир
Дієцезіальні комісії
Навчальні заклади
Релігійна діяльність
Деканати та парафії
Ордени і Згромадження
Чин дів
Рухи та спільноти
Санктуарії
 
 
Copyright © 2008-2017. Київсько-Житомирська дієцезія. Power by: ArtGattino