title-ecclesia

ВІЛ ТА ОСЕЛ ЗНАЮТЬ СВОГО ГОСПОДА

Свято Хрещення Господнього завершує собою літургійний Різдвяний період у Церкві. Пропонуємо вам уривок з книжки кардинала Йозефа Рацінгера "Благословення Різдва" (The Blessing of Christmas, 2007). Різдвяні розважання шанованого теолога, духовного вчителя, письменника, а от тепер Понтифіка, спонукають подивитися свіжим оком на події Різдва й відкрити глибоке значення цієї надзвичайної події в історії людства, а також показують Папу як людину, яка знає, як промовити до людського розуму та серця.

Св. Франциск наказав, щоб Різдвяної ночі печері у Греччіо були обов’язково присутні віл та осел. Він так сказав до шляхтича Джованні: "Я хотів би пробудити в усій повноті спогади про Дитину, яка народилася у Вифлеємі, та про всі ті труднощі, що їх Вона мала перенести у своєму дитинстві. І я хотів би побачити на власні очі, що це означає – лежати в стайні й спати на сіні, поміж волом та ослом".

 

Відтоді віл та осел присутні у кожному вертепі, але звідки вони справді походять? Адже добре відомо, що оповідання про Різдво з Нового Завіту не згадують їх. Віл та осел не є тільки витворами побожної уяви; віра Церкви у єдності Нового і Старого Завітів наділила їх власною роллю як супровідників Різдва. У пророка Ісаї читаємо: "Віл знає господаря свого, а осел – ясла пана свого. Ізраїль нічого не знає, народ мій не розуміє" (1,3).

 

Отці Церкви вбачали у цих словах пророцтво, що вказувало на новий Божий народ, Церкву, яка складалася з євреїв та поган. Перед Богом усі люди, як євреї, так і погани, були як віл та осел, що не мали ані розуму, ані знання. Однак Дитина у стайні відкрила їм очі, так що вони зараз розпізнали голос їхнього Вчителя, голос їхнього Господа.

 

Вражає, як на середньовічних картинах Різдва художники зображують цих двох тварин, наділяючи їх майже людськими рисами, і як вони стоять перед таємницею Дитяти і вклоняються Їй з усвідомленням та благоговінням. Та зрештою це було логічно, оскільки дві тварини розглядалися як пророчий символ таємниці Церкви – нашої власної таємниці, адже ми не хто інші, як воли та осли, що стоїмо перед Предвічним Богом, воли та осли, чиї очі відкрилися Різдвяної ночі, щоб ми могли розпізнати нашого Господа у стайні.

 

Хто впізнав Його, а хто ні? Та чи ми справді розпізнали Його? Коли ми ставимо фігурки вола й осла поруч із жолобом, де лежить Дитина, ми маємо пам’ятати усю цитату з Ісаї, яка сповіщає нам не тільки добру новину, в сенсі обіцяного майбутнього знання, а й вирок, винесений сучасній сліпоті. Віл та осел знають, а "Ізраїль нічого не знає, народ мій не розуміє".

 

Хто вони – віл та осел – сьогодні, а хто такий "народ мій", що не знає? Як ми можемо розпізнати вола й осла? Як ми можемо розпізнати "мій народ"? І чому відсутність розуму розпізнає, тоді коли сам розум є сліпий? Щоб відповісти на це питання, ми маємо повернутися з Отцями Церкви до першого Різдва. Хто впізнав Його? А хто не зміг Його впізнати? І чому?

 

Одним із тих, хто не спромігся Його впізнати, був Ірод. Він навіть не розумів, коли вони говорили йому про Дитя, бо був глибоко засліплений своєю жадібністю до влади та параноєю, яка це супроводжувала (пор.Мт 2,3). Ті, хто не спромігся Його впізнати, був "ввесь Єрусалим з ним" (там само). Ті, хто не спромігся Його впізнати, були люди в "м’яких одежах", ті, що посідали високі соціальні посади (Мт 11,8). Ті, хто не спромоглися Його розпізнати, були вчителі, первосвященики та книжники, знавці Біблії, біблійної інтерпретації, хто знали правильні цитати з Писання, та все ж не спромоглися щось з них зрозуміти (див.Мт 2,4-6).

 

А ті, хто впізнав Його, були "віл та осел": пастухи, мудреці, Марія і Йосип. Але чи могло бути інакше? Ті, хто посідали високі соціальні посади, не були в стайні, коли там лежав новонароджений Ісус, це саме тут віл та осел мали свій дім.

 

А що ж сказати про нас? Чи ми далеко від стайні тому, що носимо "м’який одяг", чи може тому, що ми "мудріші"? Чи ми настільки переймаємося вивченням екзегези Святого Письма, показом недостовірності та історичної акуратності певних уривків, що самі стаємо сліпі до Дитяти й нічого не усвідомлюємо від Нього? Чи ми настільки в "Єрусалимі", у палаці, у себе вдома та в своїй зарозумілості й параної, що не чуємо вночі ангельських голосів, аби побігти і вклонитися Дитині?

 

Тому цієї ночі віл та осел дивляться на нас очима, повними докорів: мій народ не розуміє, а чи ти чуєш голос твого Господа? Коли ми ставимо такі знайомі фігурки до ясел, маємо просити Господа дарувати нашим серцям таку простоту, що може відкрити Господа в Дитяті, як це одного разу відкрив св.Франциск у Греччіо.

 

Кардинал Йозеф Рацінгер: "…Різдво стало святом, коли ми обдаровуємо одне одного подарунками, отак-от наслідуючи Бога, Який дав нам самого себе, дав нам життя, яке справді стає даром, коли "молоко" нашого існування підсолоджене "медом" любові. І цій любові вже не загрожує ані смерть, ані зрада, ані безглуздя".

 

За матеріалами: http://kairos-visnyk.livejournal.com/
 
Історія дієцезії
Єпископи
Прокатедра Київ
Катедра Житомир
Дієцезіальні комісії
Навчальні заклади
Релігійна діяльність
Деканати та парафії
Ордени і Згромадження
Чин дів
Рухи та спільноти
Санктуарії
 
 
Copyright © 2008-2017. Київсько-Житомирська дієцезія. Power by: ArtGattino