title-ecclesia

Руйнується храм св. Миколая у Києві

Костьол святого Миколая, що в Києві на вулиці Великій Васильківській, опинився під загрозою знищення: стіни пам’ятки архітектури поступово з’їдає пліснява. Крізь дірявий дах до храму потрапляють опади, а знизу грибок «годують» підземні води. Вони навіть піднялися вище після початку будівництва багатоповерхівки навпроти храму. Додає проблем і лінія метро, що проходить під собором. Гроші на ремонт, які періодично виділяє міська влада, йдуть на косметичний «марафет», а тим часом стіни унікальної для Києва неоготичної будівлі трухлявіють.

Костьол похилився

«Так зазвичай і буває, коли будівля немає справжнього господаря», — зазначає єпископ Станіслав Широкорадюк, генеральний вікарій Київсько–Житомирської дієцезії. Наразі католицька парафія знаходиться в храмі на правах квартирантів, служби свої проводить у нижній частині храму. За словами вікарія, церква неодмінно знайде достатньо грошей, щоб повністю відремонтувати собор і вирішити всі його проблеми. Головна з них — відновлення фундаменту, бо уже зараз костьол має невеликий кут нахилу. Це трапилося після того, як під собором було прокладено метротунелі, а поблизу і навколо нього з’явилися висотні будинки, через що й піднявся рівень ґрунтових вод. Гроші на ремонт фундаменту потрібні дуже великі й у Будинку органної музики, який наразі є господарем споруди, їх нема. Натомість вони є у католицької церкви.

Щоб показати, наскільки серйозним зараз є стан справ, єпископ Станіслав Широкорадюк влаштовує імпровізовану екскурсію для журналістів. Спочатку спускаємося під землю, де проходять богослужіння та репетиції музикантів. «Грибок так в’ївся у стіни, що тут навіть перебувати шкідливо для здоров’я», — каже Станіслав Григорук, голова парафіяльної ради. Доказом цьому є характерні «бульбашки» на стінах. Деякі з них настільки вологі, що можна встромити у них палець. По одній із мокрих «виразок» проходить електропроводка. Тут кажуть, що торкатися цієї частини взагалі небезпечно — може вдарити струмом. Поки ми проходимо далі, єпископ застерігає берегтися штукатурки, що може будь–якої миті впасти зі стелі.

На горищі, між дахом та склепінням собору, стає видно, що у черепиці повно дірок. Отож під час дощу на склепіння храму падає вода. «Ось над цією діркою якраз знаходиться ікона святого Миколая», — каже Станіслав Григорук, вказуючи на відсутній шматок черепиці.

 

Костьол і орган — єдине

Католицька церква не полишає спроби повернути собі храм святого Миколая ще відтоді, як з’явилося кілька указів Президента про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна. Нещодавно Кабінет Міністрів ухвалив рішення передати собор із міської в державну власність, що може бути початком передачі храму церкві. Втім виконувати це рішення поки ніхто не поспішає.

Що ж буде з Будинком органної музики, якщо собор передадуть католицькій церкві — наразі не відомо. Вікарій запевняє, що у випадку передачі храму церкві тут усе ще зможуть проводитись концерти, однак зазначає, що «спочатку служба Божа, а вже потім розваги». Незрозумілою є і подальша доля органа. Як відомо, цей інструмент дуже складно транспортувати і при цьо­му дуже велика ймовірність пошкоджень. Єпископ Станіслав запевняє, що його залишать на місці, проте цим заявам не дуже ймуть віри, адже орган стоїть у тому місці, де у храмі має бути вівтар. Громадськість занепокоєна тим, що передача собору церкві, без надання будівлі Будинку органної музики може закінчитись фатально для коштовного інструмента. Так, у 1990 році вінницький Свято–Преображенський собор також передали вірянам з умовою, що ті дочекаються, поки влада вирішить, що робити із залою органної та камерної музики. Однак невдовзі після передачі орган було розібрано, а його рештки опинилися на бруківці.

Працівники Будинку органної музики не проти теперішнього сусідства з парафією. «До католицької церкви ми не маємо жодних претензій, до того ж ідемо на багато поступок. Наприклад, у нас на годину пізніше перенесені концерти через те, що там проходить служба. У неділю та на свята концерти взагалі не проводимо. Через такий режим роботи у нас часто зриваються гастрольні виступи», — розказала «УМ» адміністратор Будинку органної музики Ірина Локтіонова.

І музиканти, і адміністрація не проти переїхати в іншу будівлю. Єдина умова — там має звучати орган. Але виконати її зовсім не просто. «Нам запропонували кілька варіантів — будинки культури заводів «Більшовик», «Арсенал», але ці будівлі абсолютно не пристосовані для органа. Там навіть немає достатньої кількості місць. Були проекти побудувати новий зал, для цього навіть пропонували конкретні ділянки, однак грошей на це будівництво в час кризи чекати не варто», — каже Ірина Локтіонова. Проблема також ускладнюється тим, що орган із собору святого Миколая будували спеціально для цього собору. Цим займалася чеська компанія RiegerKloss. Розміри органа, діаметр та довжина труб, а також його зовнішній вигляд точно відповідають саме цій будівлі. Тож тепер собор і орган зрослися воєдино, причому на будівлю католицька церква має всі права, але орган, вартість якого теж чимала, встановлювався за гроші Міністерства культури. Поділити їх, не зашкодивши один одному, неможливо…

 

ДОВІДКА «УМ»

Києву — від архітектора Городецького

Собору святого Миколая нещодавно минуло 100 років. За весь цей час віруючі користувалися ним менше восьми років. Свою історію собор веде від 1909 року, коли ще недобудованим його освятили. Будівництво, що тривало 10 років. Гроші на нього зібрала київська католицька община. А спроектував храм і керував будівництвом відомий архітектор Владислав Городецький. Київ завдячує цьому архітектору такими своїми «перлинами», як: Державний музей українського образотворчого мистецтва,  караїмська кенаса (тепер — Будинок актора) та будинок із химерами, що колись був власним маєтком архітектора. У соборі святого Миколая було використано багато новітніх на той час будівельних технік: бетонне оздоблення, фундамент із набиванням паль.

Але вже в 1917 році більшовики закрили собор. У тридцятих роках його, за комуністичною традицією, стали використовувати як склади, а трохи пізніше — як архів. Згодом башти собору використовували для розміщення радіоапаратури для «глушіння» неприятельських частот. Під час Великої Вітчизняної війни будівля була сильно зруйнована. Більшу частину оздоблення відновлювали вже у післявоєнні роки. Окремою гордістю собору були вітражі. Через їх особливе влаштування навіть хмарного дня в середині собору створювалося враження сонячності. Зараз, на думку парафії, лише один вітраж є оригінальним — той, що висить над входом. Там проглядаються християнські символи: трикутник, голуб, риба. Їх просто не могли встановити радянські реставратори.

Нинішній господар, Національний будинок органної та камерної музики, прийшов сюди 1978 року після переобладнання костьолу під розміщення концертного залу. Для цього собор реставрували і частково реконструювали.

Як виглядає храм св. Миколая сьогодні дивись фоторепортаж

Андрій СВИРИДОВСЬКИЙ

http://www.umoloda.kiev.ua/

фото: Католицький Медіа-Центр

 
Історія дієцезії
Єпископи
Прокатедра Київ
Катедра Житомир
Дієцезіальні комісії
Навчальні заклади
Релігійна діяльність
Деканати та парафії
Ордени і Згромадження
Чин дів
Рухи та спільноти
Санктуарії
 
 
Copyright © 2008-2017. Київсько-Житомирська дієцезія. Power by: ArtGattino