title-ecclesia

Людина з Латвії?

Пригадую ранню осінь 1987 року. Я щойно повернувся з Одеси, де вперше в житті (дитя тоді ще атеїстичної родини!) побував на католицькій Месі у маленькому храмі святого Петра. Наставлений світлої пам’яті одеським священиком отцем Тадеушем Хоппе, сонячним вересневим ранком я вирушив на пошуки вулиці Шепетівської, де, як з’ясувалося під час одеської поїздки, містилася єдина київська католицька спільнота.

Від Брест-Литовського шосе через лісочок, потім якась вуличка, поворот (праворуч блиснуло озерце), ще один поворот… Озираюся… і де тут католицький храм? І помічаю орієнтир, який для мене вже більш ніж двадцять років залишається орієнтиром – біля воріт невеличкого будинку на Шепетівській стоїть чоловік у чорній сутані. Я завжди пам’ятатиму його навіть не в літургійних шатах, а саме у незмінній чорній сутані із дивними плетеними 33-ма ґудзиками. Це отець Ян Крапан.

Це згодом я дізнався, що на плечах цієї людини лежав величезний тягар пастирської опіки над католиками кількох областей України. Це вже згодом мені стало відомо, до яких знущань над священиком вдавалася місцева влада, аби не дати йому виконувати його місію. А тоді отець Ян без жодного подиву завів мене до каплиці, показав тодішню католицьку святиню, дав кілька книжок (серед них і перше в моєму житті Євангеліє – польською мовою, яке до нині зберігає запах ладану). Поговоривши зі мною, з’ясував, що я ще й досі не охрещений, але хочу приступити до таїнства – і так просто сказав: "Щонеділі приходь сюди, будемо готуватися до Хрещення". А вже у жовтні того ж року, після Меси, позачинявши двері й ставні каплиці (адже були часи хай пізньої, але все ще радянської влади) він охрестив мене і вперше причастив.

Щотижня я бував у каплиці – і обов’язково спілкувався з отцем Яном. Він давав все нові й нові книжки – і розмовляв зі мною тією дивною славетною "крапанівською" сумішшю кількох мов, із дивними польським, латиським, українським акцентами. І йшлося не лише про катехизацію – він розповідав про себе, про те, що він родом з Латвії, вчився у Ризькій духовній семінарії, але вже років зо двадцять служить в Україні (здається, він починав десь 1968 р. на Вінниччині). І здається мені, що Україна стала для нього другою домівкою. Тут пригадаю лише один випадок, очевидцем якого довелося бути. Якщо не помиляюся, це було 1988 р. У якусь із субот перед вечірньою Месою отець Ян чомусь дав розпорядження позачиняти всі ставні, а люду в каплицю набилося трохи більше, аніж зазвичай. І коли почалася відправа, я вперше побачив у католицькому храмі священство у візантійських літургійних шатах – Літургію правив владика Павло Василик, єпископ тодішньої катакомбної Греко-Католицької Церкви. З’ясувалося, що отець Ян підтримував греко-католиків, попри те, що до легалізації УГКЦ залишався ще рік. А ще послужлива пам’ять підказує пригадати, як вже на початку 1990-х отець Ян під час парафіяльних оголошень якось просто і буденно сказав – з наступної неділі Меси правитимуться ще й українською. Як це деінде траплялося, група затятих бабусь бува почали ремствувати – мовляв, що це робиться, та за дідів-прадідів такого не було… І "патер з Латвії", як годиться католицькому священику, навіть бровою не повів, а твердо повторив: "Меси правитимуться ще й українською – це рішення єпископа". Так було закладено початки україномовної католицької спільноти в Києві.

Згодом він поїхав з України. Знаю, що він досі служить у Латвії, є деканом неподалік Даугавпілсу. Знаю, що його часто відвідують українці, які бувають у Латвії. Знаю, що його часто згадують добрим словом мої земляки-кияни. Дякую Вам, отче Яне. Храни Вас Боже – і многая літа.

Отець Ян Крапан нині служить у деканальній парафії м. Ілуксте. Він завжди молиться за Україну, якій присвятив свої найкращі молоді роки, віддавши служінню тут майже тридцять років. Він молиться за всі парафії, а особливо за ті, де йому довелося служити, за людей, яких зустрічав на своєму шляху. Одною з перших парафій о. Яна в Україні був Хмільник. 11 листопада 1968 р. о. Антоній Хоміцький привіз його до цього міста. О.Ян працював в Хмільнику одинадцять років, багато зробивши для реставрації святині. Також він організував встановлення в храмі органу з Риги.

 

Олексій Браславець

Фото з родинного архіву Ірини Кудрявцевої

 

За матеріалами: http://kairos-visnyk.livejournal.com/

 
Історія дієцезії
Єпископи
Прокатедра Київ
Катедра Житомир
Дієцезіальні комісії
Навчальні заклади
Релігійна діяльність
Деканати та парафії
Ордени і Згромадження
Чин дів
Рухи та спільноти
Санктуарії
 
 
Copyright © 2008-2017. Київсько-Житомирська дієцезія. Power by: ArtGattino