title-ecclesia

Похорон о. Олександра Мілевського SAC

IMG_8597

«Змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг». Ці слова св. Павла дуже влучно можуть описати коротке, і водночас насичене життя о. Олександра Мілевського, похорон якого відбувся 16 вересня в Довбиші. 57 років життя, 30 років священства, відібраний храм в Житомирі,  збудований храм в Довбиші, початки служіння отців Паллотинів і сестер  паллотинок в Україні, відроджені сотні храмів людських сердець. Це далеко не всі справи, які промовляють, коли уста отця Олександра вже замкнені.

 

Святу Месу, на яку зібрались численні священики з цілої України та закордону, очолив Апостольський Адміністратор Київсько-Житомирської дієцезії єпископ Віталій Скомаровський разом з єпископом Станіславом Широкорадюком та єпископом Леоном Малим. Велика кількість сестер-монахинь та парафіяни, які приїхали з різних міст та селищ, щоб дякувати Богу за дар, яким був спочилий отець Олександр.

 

IMG_8619IMG_8646

Під час проповіді єпископ Станіслав ділився своїми роздумами:

«Він помер, як священик і це найбільша його похвала. Кожен священик навчає, що треба молитись про щасливу смерть. Могила священика – промовляє. Його могила буде промовляти.  Всі будуть користати з його молитов. Він з неба буде випрошувати благодаті для нас. Він буде продовжувати молитись за нас, вже  з іншого боку.

IMG_8648

Отець Олександр виріс при кафедральному храмі Житомирі, біля о. Станіслава Щипти і його проповіді були дуже схожими до проповідей о. Станіслава. Як же далеко сягають корені праці священика. Як глибоко вони проростають. О. Станіслав Щипта був прикладом для о. Олександра.

Отець Олександр любив своє священство. Я зустрівся з ним під час навчання в семінарії. Я тоді був на 3 курсі, коли до семінарії прийшов молодий, запальний хлопець, який був готовий йти до в’язниці, але не відмовився від своєї дороги священства. Він боровся за своє священство. Він цінував своє священство.

Отець Олександр був приготованим до смерті. 13 вересня я зустрівся з ним. Кілька годин переді мною у нього був єпископ Віталій. Мене вразив його спокій. Я помолився біля нього Коронку до Божого Милосердя. Це був спокій, зрілість, приготування. Це була щаслива смерть.

Кожен священик, є експертом у приготуванні до смерті, але як самому важко бути готовим до смерті. В розквіті сил, готовності працювати – отець Олександр прийняв Волю Божу на його життя. Вірю, що він вже в небі і молиться за нас.

Отче Олександре, молись за нас вже з Дому Отця, надалі проповідуй, своїм похороном, могилою, будь пастирем і заступником своїх вірних у небі».

IMG_8669IMG_8697

На закінчення Святої Меси лунало багато добрих і теплих слів. Спогади про справи, які залишив отець, ці слова, якими він підтримував та навчав. Подяки від сестер-паллотинок, від співбратів, які називали його «Патріархом», бо ж саме він був першим паллотином в Україні.

Дуже просто та сердечно поділився голова селищної ради смт Довбиш, коли розповів, що разом з отцем люди гуртувались, та всі разом навчались ветеринарії, бо ж отець дуже любив все живе; навчались географії, бо знали, де (в якому колгоспі) ростуть потрібні їм рослини; навчались будівництву, коли треба було будувати храм; навчались братерству, бо отець вмів поєднати всіх, незважаючи на віросповідання.

IMG_8704IMG_8720IMG_8732IMG_8757

Труну з тілом спочилого отця співбрати винесли перед храм, де було приготоване місце для поховання. Після молитов над труною отця, і після того, коли священики вже відійшли до закристії, люди ще довго не розходились, щоб побути біля гробу, щоб помолитись.

IMG_8751

Отче Олександре, до зустрічі у Небі!

ФОТО

 
Історія дієцезії
Єпископи
Прокатедра Київ
Катедра Житомир
Дієцезіальні комісії
Навчальні заклади
Релігійна діяльність
Деканати та парафії
Ордени і Згромадження
Чин дів
Рухи та спільноти
Санктуарії
 
 
Copyright © 2008-2017. Київсько-Житомирська дієцезія. Power by: ArtGattino