title-ecclesia

«Апостол Казахстану», народжений в Бердичеві - блаженним

2016-09-11_23-35-00

Отець Владислав Буковинський — Апостол Казахстану, в’язень совєтських таборів,  11 вересня 2016 р., проголошений блаженним. Звершив його беатифікацію папський легат, префект Конгрегації у справах канонізацій, кардинал Анджело Амато, під час урочистої Меси в карагандинській катедрі Матері Божої Фатімської — Матері всіх народів.

Після Акту покути єпископ Караганди Аделіо Делль’оро повторив перед кардиналом Амато прохання, яке раніше було скероване до Святішого Отця, про беатифікацію шановного Слуги Божого. Представили життєпис кандидата на вівтар.  Папський легат латиною урочисто зачитав апостольського листа з рішенням Папи Римського. «Приймаючи прагнення нашого брата, єпископа, ординарія Караганди Аделіо Делль’Оро, а також багатьох інших співбратів у єпископстві та вірних, після отримання думки Конгрегації у справах канонізацій, нашою апостольською владою дозволяємо, щоби вельмишановний Слуга Божий о. Владислав Буковинський віднині звався блаженним, а його свято нехай відзначається, згідно з приписами права, 20 червня кожного року», — так звучав беатифікаційний лист Папи Франциска.

Уперше було публічно віддано шану о. Буковинському, чий образ відслонили у катедрі. Храм сповнився оплесками, вигуки та радісним співом. До пресвітерію внесли реліквії о. Владислава.

Серед учасників беатифікаційного богослужіння був і о. Маріуш Ковальський із Караганди, який 2008 року за заступництвом Слуги Божого о. Буковинського був зцілений після інсульту. Лікарі не давали молодому священикові жодних шансів. За кілька днів інтенсивної заступницької молитви, зокрема карагандинських сестер-кармеліток, о. Маріуш вийшов з лікарні здоровим. Після обстежень у Польщі виявилося, що немає жодних слідів інсульту.

В беатифікаційних урочистостях взяли участь більше тисячі паломників, зокрема з Польщі, України, Росії, Білорусі, Німеччини та Литви. Месу співслужили близько 15 єпископів.

Владислав Буковинський народився 22 грудня 1904 року в Бердичеві. 1920 року йог сім’я перебралася до Свєнціци (Сандомирський повіт, Польща). У 1921-1931 роках він вивчав право, а потім теологію в Ягеллонському університеті. Священицькі свячення прийняв 28 червня 1931 року з рук архиєпископа Адама Сапєги, митрополита Краківського.

За кілька років душпастирського служіння виїхав до Луцька, де став викладачем духовної семінарії. Від вересня 1939 року був настоятелем луцької катедри. 1940 року його арештував НКВС.

Після початку німецько-радянської війни о. Владислав дивом уникнув смерті в луцькій в’язниці, яку совіти поспіхом ліквідували. Потім допомагав утікачам та ув’язненим під час німецької, а далі під час радянської окупації. У 1945-1954 роках перебував у радянських в’язницях і трудових таборах: у Києві, Челябінську та Джезказгані. Там після цілого дня тяжкої праці ще провідував хворих у в’язничній лікарні, підтримував співв’язнів у вірі, вділяв Таїнства та провадив реколекції різними мовами.

1954 року був засланий до Казахстану, в Караганду, з обов’язком працювати сторожем. Ця праця надала йому змогу зайнятися таємним душпастирством серед засланців. Отець хрестив, сповідав, благословляв шлюби засланих у Казахстан поляків, українців, німців, росіян та представників інших народів.

Владислав Буковинський

Добровільно прийняв громадянство Радянського Союзу, аби могти залишатися серед вірних, які перебували під його опікою. Звершив місійні виїзди, зокрема, до Таджикистану, Алмати, Семипалатинська, Актюбінська. 1958 року був знову засуджений, дістав вирок трьох років ув’язнення у Сибіру, в Іркутській області, у таборі для «релігійних» у Сосновці. Загалом провів у радянських концтаборах та в’язницях 13 років, 5 місяців і 10 днів.

Відбувши покарання, продовжував у Караганді душпастирську працю по приватних оселях. Під кінець життя тричі приїздив до Польщі, де зустрічався, зокрема, з кардиналом Каролем Войтилою.

У своїх спогадах о. Владислав написав: «Хто читає слова про Радянський Союз, написані людиною, яка, як я, відсиділа 13 років у в’язниці, той навіть підсвідомо очікує якогось розчарування, відчуття гіркоти, озлобленості. А якщо він цього не знаходить, то виникає підозра, що ця людина пише не про те, про що вона думає, але те, що їй наказали говорити й писати. Більша частина колишніх в’язнів, особливо багаторічних, тримають у собі затаєну образу або навіть психічну травму. Ці люди, навіть висловлюючись відверто, не здатні на спокійне судження. Однак той, хто переміг у собі затаєну образу, здатен на об’єктивну думку, і це найвищою мірою так завдяки саме тому, що він пізнав дійсність об’єктивно, а також знає всі залаштунки. Мені здається, що я перебуваю саме в цій щасливій ситуації…»

На початку 1970‑х років віруючі почали ставити питання про перехід на легальне становище. Група під керівництвом о. Владислава Буковинського звернулася до обласних властей із проханням про будівництво храму. Таке рішення було отримане 1977 року. Отець Владислав трохи не дожив до цієї радісної для католиків звістки.

Він помер 3 грудня 1974 року. Священика здолала водянка — табірне життя підірвало його здоров’я. Очевидці розповідають, що навіть лежачи в ліжку, отець Владислав продовжував сповідати. Парафіян він утішав: «Як я помру, приїде інший священик, без священика ви не залишитеся». Він помер, тримаючи в руці розарій.

Парафіяни за власні кошти встановили отцю красивий мармуровий надгробок із фотографією та написами російською, польською, німецькою та латинською мовами. 1991 року останки священика перенесли разом із пам’ятником до колишнього кафедрального собору, храму св. Йосифа.

Буковинський могила

Папа Йоан Павло ІІ під час візиту до Казахстану 2001 року збирався відвідати Караганду, аби там помолитися біля могили свого друга. Візит не склався з технічних причин. Волю Папи пізніше виконав Державний секретар Ватикану кардинал Анджело Амато. У травні 2003 року, відвідуючи Казахстан, він спеціально приїхав до Караганди й освятив могилу о. Владислава Буковинського.

Пізніше мощі священика перезахоронили всередині храму. Після того як у Караганді відкрили новий кафедральний собор Пресвятої Богородиці Фатімської — Матері всіх народів, мощі о. Владислава ексгумували й перенесли в крипту.

Джерело: gosc.pl
 
Історія дієцезії
Єпископи
Прокатедра Київ
Катедра Житомир
Дієцезіальні комісії
Навчальні заклади
Релігійна діяльність
Деканати та парафії
Ордени і Згромадження
Чин дів
Рухи та спільноти
Санктуарії
 
 
Copyright © 2008-2017. Київсько-Житомирська дієцезія. Power by: ArtGattino