title-ecclesia

Історія Київсько-Житомирської дієцезії (частина IV)

(Продовження)

Через декілька років, правдоподібно в 1005-1007 рр., на Русі-Україні працював єпископ св. Бруно, який, однак, не спромігся довго утриматися (скоріш за все, з причин мовних) і, незважаючи на толерантність Володимира, був змушений залишити країну...

(не пізніше 1008 р.). Щодо біографії цього священика. Св. Бруно народився в Німеччині в 974 р. в замку Кверфурті в графській родині. В 995 р. призначений каноніком кафедрального храму в Магдебурзі. Через два роки разом з Оттоном Пі відвідав Рим, де вступив до ордену бенедиктинців на Авентині та отримав Ім'я Боніфацій. Відмовився від світського життя і в 999 р. склав чернечі обітниці. Особисто знав св. Войцеха і гаряче підтримував його ідеї і засоби розповсюдження християнства. Допомагав Болеславові Хороброму в створенні католицької ієрархії в Польщі, відвідував з місіями Прусію та сучасну Прибалтику. Від папи Сільвестра II отримав єпископську сакру (6л.1002 р.). В 1002-1005 рр. працював в Польщі, Німеччині та Угорщині. Враховуючи знання слов'янської мови, займався місіонерською діяльністю в Київській Русі (не виключено, що це було доручення папи Йоана XVIII (1003-1009). Не пізніше 1008 року повернувся до Польщі і почав реалізовувати плани навернення ядзвінгів (територія Вармії, Мазур).

Трагічно загинув з декількома товаришами 9 березня 1009 року в районі сучасного міста Гіжицька від рук поган.

Тіло єпископа було вивезено з великими труднощами до Риму. Завдяки наполяганням священика Флоріана Чарторийського (настоятеля в Клевані, в подальшому єпископа Познанського та архієпископа митрополита Гнезненського (1650-1674) мощі святого, а саме його голова, було перевезено в 1642 році зі Святої Столиці до Клеванського приходського храму (Рівненський деканат) і в 30-х роках XX ст. ще зберігалися в ньому.

Послідовником св.Бруно був єпископ Колобжегський Рейнберн, який з'явився в Києві близько 1010-1012 років. Окрім головного завдання нести християнство в поганське середовище, він також виконував і функцію духовного опікуна доньки польського короля Болеслава Хороброго, щойно одруженою зі старшим сином Володимира Святополком. Але невдовзі молоде подружжя потрапило в немилість до князя-батька, а їхній власний священик опинився за ґратами, де і помер в 1014 р. Яка гірка іронія долі! Вже в ранньому середньовіччі на Русі-Україні ув'язнювали католицьких священиків. І ця сумна традиція буде постійно присутня в історії російської імперії.

Після смерті Володимира (1015) його старший син Святополк звернувся до папи Бенедикта VIII з проханням відрядити в Київську Русь латинського єпископа. В 1018 році на цю посаду іменовано болгарина Олексія, чоловіка великої побожності та самовідданності. Ним була зроблена спроба створити першу Київську єпархію, цілком відповідно до канонічного права. Але відчуваючи постійне вороже ставлення з боку нового володаря держави князя Ярослава (1019-1054), він також був змушений в 1021 році залишити українську землю.

З тієї пори католицьких єпископів не було на Україні понад 200 років, аж до 1232 року. Якщо давати загальну оцінку становищу католицизму в період раннього середньовіччя, від єпископа Лібутія до Олексія, то треба признати, що організованої єдиної церковної структури створити в Київській Русі цим видатним мужам не вдалося. їх діяльність носила яскраво виражений місійний характер.

 
Історія дієцезії
Єпископи
Прокатедра Київ
Катедра Житомир
Дієцезіальні комісії
Навчальні заклади
Релігійна діяльність
Деканати та парафії
Ордени і Згромадження
Чин дів
Рухи та спільноти
Санктуарії
 
 
Copyright © 2008-2017. Київсько-Житомирська дієцезія. Power by: ArtGattino