title-ecclesia

«Убегал я до тех пор, пока не понял, что бегу от себя», - співає в’язень виправної колонії

Ми щодня стикаємося зі злочинами. І дивлячись на тих людей, які їх чинять, постають питання: чому вони це роблять? Як вони дійшли до такого життя? Ким були раніше?

Сьогодні Сергій Субота відбуває 9 років покарання за збройний напад, пише пісні і чекає на волю. А яким  було його життя декілька років тому?


Руйнування дитячих мрій

До 10-ти років маленький Сергійко постійно чув від матері, що його батько – льотчик. Тому весь цей час  хлопець захоплено дивився на усі літаки. А потім батько… вийшов із в’язниці, і дитячі уявлення Сергія зруйнувалися, як замок з піску.

Крах сподівань припав на підлітковий період, і хлопець не хотів піддаватися вихованню батька.  Спробував красти. Спочатку поцупив 10 гривень у дідуся. Вийшло, і доволі непогано. Потім почав втікати з дому. Одного разу, після того, як з друзями випадково підпалили склад з комп’ютерами, Сергія ув’язнили на 5 років. Повернувся юнак додому на 40-ий день після смерті батька, і знайшов собі нових друзів.

 

У пошуках щастя, або Вбивство старої людини

Нове життя сподобалося більше: завжди мав гроші, міг дозволити собі алкоголь, «травку», гарних дівчат. Здавалося б, що ще може бути потрібно для «щастя»? Можливо, Сергій і надалі жив би таким життям, але доля підставила підніжку. Його знову ув’язнили, цього разу вже на 9 років. Спочатку відбував покарання в Городищенській колонії суворого режиму. Звісно ж, задоволеним тюремним життям аж ніяк не будеш, адже так не вистачає ковтка свіжого повітря…Та одного дня теплий вітер на своїх крилах приніс Сергію лист від дівчини Олі. Одразу ж вирішили: якщо не підходимо один одному - припиняємо листування. Після декількох листів Сергій рішуче написав : «Або заходь на мій корабель, або далі пливу сам.»У відповідь побачив: «Я заходжу на Ваш корабель!» …Одружилися у в’язниці. Тоді Ольга була у білій сукні, немов ангел. А сьогодні вона, як ангел, терпляче чекає на чоловіка і пише листи зі словами кохання.

Пізніше сталася ще одна подія, яка змінила життя Сергія. Якось до  в’язниці завітав о. Григорій Драус,  капелан. Будучи надзвичайно енергійною і харизматичною особистістю, Він знайшов ключ до сердець цих людей. Сергія ж вразили простота і доброта священика:

Побільше б таких людей, як отець Григорій. Тоді світ став би іншим, кращим.

Тоді Сергій зрозумів: для того, щоб бути щасливим, не потрібно грабувати, не потрібні міліони. Можна просто служити і віддавати своє життя іншим. Ув’язнений спробував написати пісню і заспівав її отцю. Священику сподобалось, і Він почав підтримувати талант, який заново відкрило ув’язнення.

Я навчився грати на гітарі ще у 15 років,- розповідає Сергій. – Ми з друзями тоді вчились самі-хтось покаже один акорд, хтось інший. Потім перестав цим займатися. Але у в’язниці знову почав грати, писати пісні.

Ольга і отець Григорій допомогли змінитися Сергію, надали новий сенс його життю. Завдяки їм народилася нова людина, яка зможе любити по-справжньому і дарувати світові прекрасні пісні.

  Це не пісня. Це - душа…

На сьогодні Сергій Субота написав близько 25 - 30 пісень на релігійну тематику, про кохання, життя та про маму. Саме про неї була перша пісня тоді ще юного Сергійка. Тоді його надихнули почуття до мами, а сьогодні?

Я пишу , коли бачу якусь несправедливість. Просто хочеться, щоб усе було по-чесному. Хочеться щось змінити.

Крізь слова пісень на нас дивиться не людина, а її душа. Лише там вона може знайти своє відображення, може розповісти про біль, який відчуває від зроблених помилок. Про ніжність, яку їй дала мати. Про кохання, яке неможливо описати, а потрібно відчути.

Зараз Сергій грає на зібраннях вже у Катеринівській колонії суворого режиму. Але через деякий час, вже на волі, він не хоче покидати своєї справи:

Я  вже давно не мрію. Але дуже хотілося б після того, як вийду з в’язниці, завітати до інших колоній і заспівати для них своїх пісень.

 

 

«Не раз пытался бросить всё, и жизнь свою начать сначала»

 

За словами Сергія, продовжувати колишню діяльність він не прагне. Першим кроком у нове життя буде не повернення до рідного Миколаєва, де старі друзі завжди запропонують «допомогу». Цим кроком стане рішення оселитися у Рівному разом з коханою дружиною Ольгою, яка допоможе йому по-новому поглянути на життя.

Що ж, побажаємо Сергію успіхів у його прагненнях. На його прикладі ми бачимо, що людина справді може змінитися не через жорстокість, а через простоту, кохання і доброту. І, крім того, бачимо, що в’язниця відкриває не лише нові, але й добре забуті старі таланти. Хай щастить!!!

 

Aнастасія Онопрійчук

Католицький Медіа-Центр

 

 
Історія дієцезії
Єпископи
Прокатедра Київ
Катедра Житомир
Дієцезіальні комісії
Навчальні заклади
Релігійна діяльність
Деканати та парафії
Ордени і Згромадження
Чин дів
Рухи та спільноти
Санктуарії
 
 
Copyright © 2008-2017. Київсько-Житомирська дієцезія. Power by: ArtGattino