title-ecclesia

Історична довідка про Семінарію

ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВИЩУ ДУХОВНУ СЕМІНАРІЮ

Початки існування Житомирської семінарії сягають середини XVIII ст. В ті дні душпастирський ресурс Київської дієцезії поповнювався виключно завдяки домовленостям єпископів із ректорами закордонних семінарій або старшими монаших орденів про відрядження молодих священиків в Україну. Такий стан речей з підготовкою священиків був спільною проблемою локальних церков на усьому просторі Речі Посполитої. Вирішення цього питання пов’язане з особою папи Бенедикта XIV. Він у 1740 році видав буллу „Ubi primum”, в якій зобов’язав єпископів заснувати в своїй дієцезії власну семінарію, а в душпастирській проповіді зробити акцент на вихованні молодого кліру.

1749 році єпископом-коадьютором Київської дієцезії було призначено Каетано Солтиса. Саме він отримав конкретне доручення впродовж 3 років заснувати семінарію. Джерела свідчать, що в 1750 році схоластик Київського капітулу о. Михайло Гурський заповів власні кошти (10 тис. золотих та щорічні відсотки на них) на утримання вихованців, яких на той час було 6 чоловік.

В 1756-57 рр. єпископ Солтик збудував в Житомирі новий будинок для розташування в ньому семінарії і запросив декількох священиків із згромадження місіонерів св. Вікентія де Поль із Варшави на посади професорів новоствореної семінарії. Таким був початок. Однак, завершити цю справу єпископу Солтику не довелося – за пропозицією австрійського імператора Августа ІІІ єпископ Солитк повернувся до Кракова і там був обраний архієпископом 29 листопада1759 року. Наступний єпископ Йосип Залуський, котрий на той час був найбільшим меценатом семінарії, в жовтні 1767 року був заарештований та депортований до Калуги. Ці обставини, зрозуміло, негативно вплинули на життя семінарії. Наступного, 1768 року, Житомир вщент був зруйнований російськими військами. Зруйнування не оминуло і семінарії. З призначенням в 1774 році нового єпископа Оссолінського, в Житомирі почало відроджуватися духовне життя. Семінарія при цьому не залишилась осторонь.

Новим етапом життя семінарії став 1784 рік, коли єпископ Цецішевський запросив трьох священиків із згромадження св. Вікентія де Поль у Варшаві для педагогічної праці у семінарії. Він власним коштом також придбав для семінарії підручники, релігійну літературу та інше необхідне обладнання. Окрім цього, єпископ власноручно написав устав семінарії, який був затверджений 6 травня 1785 року. Саме цю дату можна вважати днем народження Житомирської семінарії. Першим регентом (ректором) семінарії став 25 річний о. Казимир Мечковський. В той час навчання в семінарії тривало всього 2 роки і передбачало вивчення Святого Писання, моральної та догматичної теології, історії Церкви та філософії. Кількість вихованців на той час становило 6 чоловік. Головний акцент у семінарійній формації робився не стільки на формацію вченого богослова, скільки більше на виховання освіченого та побожного душпастиря. З часом в навчальний план впроваджується канонічне право, екзегеза Святого Писання, географія Палестини, загальна історія, гомілетика, іноземні мови та інші гуманітарні і точні науки.

За даними джерел відомо, що в 1820 році кількість вихованців Житомирської семінарії не перевищувала 7 осіб, а в травні 1827 року їх навчалося 10. Станом на 1 грудня 1832 року в Житомирі було лише 4 семінаристи з огляду на певні обставини, а зокрема: – значне скороченні рівня доходів маєтку селища Фастівка, що були основним джерелом утримання семінарії; – надання Луцькій семінарії пріоритету з боку ієрархії дієцезії як навчальному закладу, що здійснював більш ґрунтовну підготовки. Досить суттєві зміні у системі духовної освіти на території Російської Імперії відбулися після листопадового повстання 1831 року. Так, станом на 1 січня 1842 року у трьох семінаріях Луцько-Житомирськіої дієцезії навчалося лише 24 семінариста . Указ царя Миколи І від 12 листопада 1842 року вимусив монахів-францисканців залишити Житомир. У їхньому монастирі було розміщено семінарію. Покровителем семінарійного храму став святий Антоній Падуанський.

З 31 жовтня 1851 року по 16 грудня 1852 року в Житомирській духовній семінарії навчався Сигізмунд Філінський – майбутній Варшавський архієпископ. В своїх спогадах він писав, що на той час в семінарії навчалося 37 студентів.

В жовтні 1876 року до Симбірська депортовано ректора Житомирської семінарії отця Адама Крушинського, який протягом 10 років був її ректором. В цьому ж році була закрита семінарія. Глибинна причина такого кроку царського уряду – прагнення уряду знищити католицизм в Російській Імперії. Проте вже за 5 років єпископ отримав дозвіл від імператора Олександра ІІІ на відновлення Житомирської семінарії. Дані свідчать про потуповий розвиток відновленої семінарії: в 1881 році було 2 семінаристи, а в 1884 році їх налічувалося вже 11. У 1886 році в семінарії навчалося 33 студенти, і цього ж року відбувся черговий випуск семінаристів, який був першим випуском молодих священиків після 10-річної перерви. У 1901 році кількість семінаристів вже складала 61, з яких лише 30 навчалося за державні кошти, а решта утримувалася на кошти Римсько-Католицької духовної колегії. Станом на 1 січня 1917 року в семінарії навчалося лише 38 студентів. Причиною такого спаду стали: – відсутність в дієцезії 1915-16 рр. Єпископа Ординарія; – погіршення фінансового становища Католицької церкви в Російській Імперії з початком І Світової Війни.

Ситуація докорінно змінюється з поваленням царизму. 20 січня 1919 року виконуючий обов’язків ректора семінарії канонік Флоріан Чижевський доповідає в Консисторію, що загальна кількість семінаристів сягнула 57 чоловік.

Останній документ про життя семінарії в Житомирі датується квітнем 1919 року: 3-6 квітня частина семінаристів відправлено на канікули, а 7-го квітня приймають дияконські свячення 2 семінаристи. Всередині квітня 1919 року, після встановлення в місті більшовицької влади, семінаристи на чолі з ректором та єпископом Годлєвським були змушені переїхати до Олики.

29 червня 1920 року в Олицькому колегіальному храмі відбулася урочистість з нагоди чергового випуску молодих священиків. Службу Божу очолив єпископ Ігнатій Дубовський. Під натиском більшовиків єпископ був змушений перенести семінарію поза межі Радянської держави – до Гнєзна (Польща). Після підписання перемир’я між більшовицькою Росією та Польщею в 1922 році з’явилася можливість перенести семінарію до Луцька. Таким чином, переживши тиск різних обставин, Житомирська духовна семінарія продовжила своє існування в стінах Луцької духовної семінарії. З початком ІІ Світової війни 1939 року, коли радянські війська окупували усе Полісся та Волинь, функціонування семінарії стало неможливим. Остання згадка про семінарію датується 1941 роком.

Новою сторінкою в житті Житомирської семінарі стає 1995 рік – єпископ Ян Пурвінський своїм декретом відновив духовну семінарію, яка розташувалась у передмісті Києва – Ворзелі. Перші священицькі свячення відбулися в травні 2002 року, коли було рукоположено 5 нових священиків. За роки функціонування відновленої семінарії нею приготовано до пресвітерського служіння 19 священиків, 2 з яких нині продовжують освіту в Римі.

Ректор єпископ Віталій Скомаровський опікувався Вищою духовною семінарією Найсвятішого Серця Ісуса з 2001 по 2011 рік. Сьогодні у нашій духовній школі проходять формацію студенти з чотирьох спільнот: дієцезіальні клірики, місіонери св. Вікентія де Поль, семінаристи Redemptoris Mater та Місіонери Облати Непорочної Марії.

Всі нові переміни та події з життя нашої Семінарії читайте на http://www.seminaria.kyiv-zhytomyr.com.ua

За матеріалами о. Віталія Умінського

 
Історія дієцезії
Єпископи
Прокатедра Київ
Катедра Житомир
Дієцезіальні комісії
Навчальні заклади
Релігійна діяльність
Деканати та парафії
Ордени і Згромадження
Чин дів
Рухи та спільноти
Санктуарії
 
 
Copyright © 2008-2017. Київсько-Житомирська дієцезія. Power by: ArtGattino