title-ecclesia

Отець Леон Квапіш

МОВ ГОЛУБ ПОЛИНУВ В НЕБО

Леон Квапіш народився 26 лютого 1970 р. у Казахстані в с. Камишинка, у побожній католицькій родині. Мешканцями Камишинки були поляки з теренів сьогоднішньої України, яких висилали в тому числі за приналежність до Католицької Церкви.

Батьки о. Леона, Броніслав Людвікович та Ніна Віталієвна (з дому Островських) одружилися 1960 року. Перші три роки після шлюбу принесли молодій родині тяжке випробування – смерть двох маленьких синів. У червні 1963 року народився третій син, Віктор, потім народилась донечка Емілія. Взимку 1970 р. на світ прийшов дуже слабкий хлопчик. Годі було сподіватися, що дитя виживе, однак з кожним днем йому ставало краще – Добрий Бог подарував маленькому життя. Батьки назвали сина Леоном і записали у метрику 6 березня 1970 р. (так виникла дата другого дня народження о.Леона). До Камишинки тайкома приїжджав "невідомий" (так він себе називав) священик, і так само тайкома в одній хаті він охрестив Леона Квапіша.

Пізніше родина Квапішів повернулася на рідні землі, оселившись на Житомирщині, у мальовничому Новограді-Волинському. 1977 року Леон пішов до 1 класу місцевої середньої школи № 3, 1985 р. він закінчив дев’ятий клас. З раннього дитинства батьки брали дітей до храму і приводили на катехизацію. 1978 року, маючи 8 років, Леон прийняв Перше Святе Причастя з рук о. Яна Пурвінського (нині – єпископа-емерита Києво-Житомирського), а у 1980 р. – миропомазання у рідній парафії Воздвиження Святого Хреста. З дитинства хлопцю дуже подобалося служіння священика, тому він часто приходив до храму, щоб ближче поспілкуватися зі своїм душпастирем та служити міністрантом при вівтарі.

Після закінчення школи Леон Квапіш вступив до Житомирського радіотехнічного технікуму, який закінчив 26 червня 1987 р., отримавши диплом слюсаря-електрика по ремонту електрообладнання побутових машин і приладів. Пізніше, вже працюючи на Новоград-Волинському машинобудівному заводі, парубок почав задумуватись над своїм покликанням. Він часто відвідував катехизацію для молоді, допомагав, коли будували храм Воздвиження Святого Хреста, їздив з о.Вікентієм Вітко на парафії і бачив, що священицьке служіння близьке його душі. В ніч на Новий 1990 рік, молячись в храмі на колінах, Леон Квапіш просив Бога про дар розпізнання покликання. Після молитви він був впевнений, що цього року піде до семінарії. І так сталося: 18 серпня 1990 р. Леон склав вступні іспити і був прийнятий до новоствореної Вищої духовної семінарії в м.Гродно (Білорусь). 1 вересня 1990 р. відбулося урочисте відкриття семінарії, а 25 листопада 1990 р., на урочистість Христа Царя Всесвіту, першокурсники вже отримували сутани з рук єпископа Тадеуша Кондрусевича, сьогоднішнього митрополита Мінсько-Могильовського. Влітку після І курсу семінарист Леон Квапіш був направлений на першу практику до Довбиша, де настоятелем тоді був о. Олександр Мілевський SAC.

Готуючись до того, щоб в майбутньому стати добрим проповідником, Леон багато читав. Він прагнув навчитися звертатися як до дорослих, так і до дітей. Старання не минули дарма – вже як священик він отримав дар слова, що "пробивало" кожну людину наскрізь. Першу проповідь семінарист-другокурсник Леон Квапіш говорив 22 грудня 1991 р. в с. Городниця. Це було під час Служби Божої в IV неділю Адвенту. Також Господь обдарував молодого семінариста гарним, каліграфічним почерком, що стало не останньою причиною того, що 4 грудня 1992 р. його обрали головним редактором семінарської газети ?ycie i Rado?? (з пол. "Життя і радість").

18 вересня 1994 р. семінарист Леон отримав кандидатуру до свячень дияконату, а 27 грудня цього ж року з рук владика Ян Пурвінський висвятив його на диякона разом з однокурсниками – Анатолієм Монжиєвським, Йосипом Ліпецьким та Станіславом Танатаровим. А 24 червня 1995 р., в день Різдва св. Йоана Хрестителя, всі чотири диякони разом були рукоположені єпископом Яном на священиків.

Першу Службу Божу о. Леон відправив у рідній парафії в м. Новограді-Волинському. Спочатку він служив на Київщині. Спершу – вікарним священиком у Фастові, через 2 роки вже був настоятелем у Білій Церкві. Пізніше о. Леон працював у Житомирі, при кафедральному соборі св. Софії. Тут о. Леон активно займався душпастирством католицького руху родин "Домашня Церква". До сьогодні родини з "Домашної Церкви" згадують, яким мудрим порадником та розуміючим душпастирем був о. Леон. Згадують його серйозні, цілеспрямовані настанови, які допомагали їм в родинних проблемах, а також щирий, дотепний гумор, яким володів о. Леон.

До свого останнього на землі місця служіння, парафії св. Йоана з Непомук у Червоноармійську, о. Леон прихилився цілим серцем. В пам’яті своїх парафіян він назавжди лишився відданим настоятелем, красномовним проповідником, мудрим духівником і милосердним батьком.

Хочеться відзначити один цікавий факт – о. Леон дуже любив голубів, біблійний символ Святого Духа.

Багаторазовий переможець та суддя змагань, селекціонер, він плекав птахів з неймовірною терплячістю та ніжністю. Парафіяни часто згадують, як після шлюбу молодята завжди отримували в дар від отця пару голубів та випускали їх в небо…

Незважаючи на страшну хворобу, якою захворів о. Леон, попри пережиті проблеми і страждання, він був відданий Ісусу до останньої хвилини свого короткого, але святого життя. Він відчував прихід смерті, взяв Хреста до рук і сівши на дивані заснув вічним сном, віддавши Богу свою душу. 27 червня у м. Новоград-Волинському відбувся похорон, на якому було присутні два єпископа, 70 священиків та близько 500 вірних. Після Святої Літургії відбулася урочиста процесія до міського центрального цвинтаря, де і похований о. Леон Квапіш.

Семінарист Віталій Квапіш

 
Історія дієцезії
Єпископи
Прокатедра Київ
Катедра Житомир
Дієцезіальні комісії
Навчальні заклади
Релігійна діяльність
Деканати та парафії
Ордени і Згромадження
Чин дів
Рухи та спільноти
Санктуарії
 
 
Copyright © 2008-2017. Київсько-Житомирська дієцезія. Power by: ArtGattino