title-ecclesia

Під час поїздки до  Китаю капітан корабля вітрильника звернувся до відомого місіонера, який був на цьому кораблі, і попросив його молитися, щоб з’явився вітер. Була бо зовсім безвітряна погода, і корабель дрейфував до берега острова канібалів, які вже готувалися до свого страшного свята. Місіонер погодився, але за умови, що капітан поставить вітрила. Капітан же боявся, що  команда буде сміятися над ним, і спочатку відмовився. Але після  відмови місіонера молитися, поки не будуть готові вітрила, капітан погодився. Під час молитви місіонер почув стук в каюту. Це капітан прийшов запитати, чи він ще продовжує молитися про те, щоб з’явився вітер. Почувши  ствердну відповідь,   капітан попросив: "Швидше припини, тому що вітру стає забагато."

Ми віримо у всемогутнього Бога і довіряємо Йому.  Читаючи Боже Слово,  знаходимо там багато прикладів божественного втручання, коли люди благали Його про допомогу. Такі випадки привертають нашу увагу. Бог завжди відповідає на мою молитву, тільки коли я молюся…  знаєте як?… Всім серцем. І це правда. Добре, коли ми маємо силу віри. Віра є даром.  Та інколи ми цей дар  втрачаємо – і тоді до душі закрадаються сумніви, нам не вистачає сил вірити в неможливе, ми кажемо, що  ситуація  безнадійна і нічого  тут вже зробити не можна. Це можуть бути  державні проблеми, стан здоров’я, погані звички, що заволоділи людиною, та безліч іншого.

Але все ж таки варто вірити в неможливе, неможливе для нас, та  не для Бога! Про це говорить нам сьогоднішнє Євангеліє (Mк 9, 14-27). Історія розповідає про батька хлопчика, який, не отримавши очікуваної допомоги від апостолів, звернувся до самого Ісуса. Його син від народження страждав від нападів, що загрожували його безпеці та життю. Цей чоловік, не зважаючи на свої сумніви, які він чесно висловив ("Якщо можеш"), повірив в неможливе. Ісус пояснив йому, що  справа не в тому, чи Він – Ісус «щось може», справа в тому, чи ти дійсно віриш. Бо для Бога навіть неможливі речі є абсолютно можливими. Бог є Богом неможливих речей.

Розмова Ісуса з батьком хлопчика виявила труднощі, які заважали йому повірити в повне зцілення дитини. Цими перешкодами були його теперішні і минулі розчарування і незнання того, хто такий Ісус.

Батько хворого хлопчика, звичайно, зазнав багато розчарувань. Біблійний опис, зроблений Марком, вражає, принаймні, з двох причин. По-перше, хлопчик дійсно страждав протягом багатьох років. А по-друге, батько весь час змушений був дивитись на страждання сина, і страх, що його дитина може вмерти або скалічитись, викликала постійний і глибокий стрес. Одне можна сказати напевно: цей чоловік, перш ніж  зустріти Ісуса, напевно, вже не раз звертався за допомогою, але її не знаходив. Можливо, він сподівався, що учні Ісуса могли б зробити щось для нього, але був вкотре розчарований . Можливо, багато людей говорили йому про безнадійне становище, що вже нічого не можна зробити, що вже нічого не вдієш. А хтось, може, говорив про гріх, провину і кару. Напевне, не раз і він говорив  про свою надію на  одужання сина, але завжди знаходився  той, хто зі знанням справи стверджував, що це неможливо.

Часом слова так можуть скалічити! Скалічити досить  сильно, особливо дитину чи молоду особу, зовсім знищуючи почуття власної гідності і руйнуючи впевненість у собі. Не менш сильно шкодять вони і дорослим. Вислови  на кшталт «тобі не щастить, ти не здібний, не вмілий та ін. (не вживаючи гострих слів) спричинюють тривалі рани, що важко гояться. Негативні слова, які говорять нам без співчуття і любові, занурюють нас в безсиллі і сумнівах, безпорадності і відчаї, замість надихати  і зміцнювати віру та надію.

Ще однією перешкодою в досягненні неможливого є відсутність повного розуміння того, ким є Ісус. Відсутність віри в Христа відрізає нас від Божої сили. Батько хлопчика висловив це так: "Якщо щось можеш" (Mк 9, 22). Він, звичайно, чув про чудеса, зроблені Ісусом, але не був до кінця впевнений, чи Ісус дійсно має силу зцілити його сина. Зрештою, учням Христа це не вдалося. Він також міг засумніватися в тому, чи  заслужив на таке чудо. Та однією фразою Ісус розвіяв всі його сумніви. Він сказав: "Все можливо тому, хто вірує" (Mк 9, 23). Це віра викликає Божу силу і підпорядковується Його волі. Під час чергового нападу батько викрикнув скрізь сльози: "Вірю, поможи моєму невірству». Чоловік зізнався у слабкості і попросив Ісуса, щоб Він допоміг  подолати  невіру. У відповідь на це Ісус зцілив хлопчика, виганяючи нечистого духа, і наказуючи йому вже  ніколи не повертатися до хлопчика (Mk 9, 25).

У наступній розмові з учнями Ісус  чітко вказав на причину їх невдачі. Це була відсутність довіри через нехтування духовними обов’язками, такими як недостатнє підпорядкування Богу в молитві і пості. Вони мали достатньо повноважень, але їм не вистачало віри. Через це і Бог не отримав належної слави, бо прославляє Його саме непохитна віра.

Ця історія ясно показує, що істотним елементом християнської віри є довіра Богу. Навіть якщо сумніви вкрадаються в наше серце, Бог допомагає  вірити, коли ми просимо Його. Історія зцілення епілептика вчить, що перешкоди на шляху віри, які ми зустрічаємо в житті, можуть позбавити нас віри в неможливе. Тому ми повинні навчитися долати їх. Ми повинні бути слухняними Богу в молитві і пості, але не по святах, а регулярно. Ми повинні довіряти Богові в дрібницях, і поступово нарощувати нашу віру - щораз, коли  відчуваємо неможливе. Авраам Лінкольн говорив, що віра – це не переконання, що Бог може щось зробити, а що Бог вже це «щось» робить.

Ми можемо переживати щось, подібно до описаного в Євангелії, можемо бути збентеженими поразками і розчаруваннями з минулого, страждати від болісних зауважень  і несправедливих оцінок на нашу адресу. Іноді це можуть слова наших близьких, що діють як холодна злива, що гасить всяке бажання щось робити.

У будь-якому випадку наші очі завжди повинні дивитися на Ісуса. Христос здатен відродити нас самих і стосунки, в яких ми знаходимося. Він також може зробити нас вільними від негативного минулого. Ми повинні віддати йому болючий досвід, всі свої рани, довірити себе Йому, щоб Він нас зцілив. Тоді ми зможемо знову все бачити в правильному світлі і покладати в Ньому нашу надію.

Ті, кому бракує віри, не можуть довіряти Ісусу, бо не знають Його. Так вони самі себе віддаляють від Божої сили. Може, вони і чули про чудеса, але не зовсім вірять, що це можливо для них. Вони не впевнені, чи  заслуговують чогось такого. Такі люди повинні пізнати справжнього Ісуса, тобто правдивого Бога, який не засуджує і не чекає падіння людини, а милостивого Господа, повного любові і відданості. Ісусові важливо допомогти тим, хто вірить у Нього.

Коли людина знаходиться в складній ситуації,  невдачі минулого і розчарування забирають в неї сили, щоб повірити в неможливе. Невіра є смертним вироком. Ми повинні визнавати це як гріх і просити у Бога допомоги, щоб його подолати. Слова «вірю, допоможи моєму невірству" є найбільш відповідними. Ми не можемо покладатися на самих себе, але на силу Божу можемо покладатися повністю. Наша покірність Богу найкраще виражається в молитві. Бог відповість на віру.

Питання не в тому, чи Ісус щось може зробити, а в тому, чи  віриш у те, що Він може. Історія батька, що шукав вирішення неможливої ситуації, вчить нас, що, подолавши перешкоди у своїй вірі, неможливе зробимо  можливим. Сьогодні неможливе може стати можливим саме для тебе.

 

 

 
Історія дієцезії
Єпископи
Прокатедра Київ
Катедра Житомир
Дієцезіальні комісії
Навчальні заклади
Релігійна діяльність
Деканати та парафії
Ордени і Згромадження
Чин дів
Рухи та спільноти
Санктуарії
 
 
Copyright © 2008-2017. Київсько-Житомирська дієцезія. Power by: ArtGattino