title-ecclesia

Проповідь єпископа Яна Пурвінського на ювілей 40 річчя священства о. Амвросія Міцкевича

Дорогий наш ювілят о. Амвросій, брати священики, улюблений люде Божий!

Радію, що разом з Вами можу сьогодні сердечно привітати Вашого настоятеля, Вашого духовного отця, кс. Прелата Амвросія з Його 40 літнім ювілеєм священства. Сьогодні він вже має сиві волосся і багато зморшків на обличчі, але з радісним серцем відданим усіх 40 років Богові і людям святкує свій ювілей. Кажу, з відданим Богові і Вам, дорогі, серцем святкує свій ювілей тут на Україні. А те, що став священиком, що працював в Господньому Винограднику 40 років, це напевно велика заслуга його батьків і сестер.

Народився він в католицькій родині як сьоме дитя. Родину, яка була великою, виховували батьки побожно. Дали йому на хрещенні ім’я великого святого Амвросія, який був єпископом Мілану. Рано вмирає батько, і мати сама мусить виховувати, вчити семеро дітей. В селі немає розкоші, але тільки все необхідне. Мати, яка була не лише інтелігентною особою, але також дуже побожною. Я і моя мати знали її особисто, бо жили ми якийсь час по сусідстві. Мама мені розповідала, що пані Марії радила їй всіх дітей пожертвувати Богові і міцно молитися до Пресвятої Діви Марії і Серця Ісуса, а Матір Божа випросить всі благодаті для них.

І дійсно випросила. Випросила двом синам з родини покликання до священства. Але це були також важкі часи радянської влади в Латвії, коли на короткий час була закрита Духовна Семінарія. Отець Амвросій вступає в 1952 році, а в 1955 році забирають його разом з кількома іншими семінаристами на військову службу до Севереморска. У 1958 році, коли також вже і я навчався в Семінарії на 3 курсі, він повернувся, щоб на 3 курсі продовжувати навчання. І так проходили роки в навчанні в молитві і роздумах про велику мету, до якої підготовлювався. В 1959 році з рук єпископа Петра Строди, який в той час був ректором Римської Семінарії, разом з іншими семінаристами був рукоположений у диякона. Єпископ радів, що мав дияконів, які на наступний рік будуть рукоположені у священиків.

Наш ювіляр є призначений до дияконського служіння в Аглоні при санктуарії Матері Божої Аглонської. Аглона в ті часи була місцем, до якого приїжджало близько 80 тис. паломників на 15 серпня, щоб помолитися до Матері Божої та святкувати урочистість Успіня Пресвятої Діви Марії. Настоятелем парафії був ревний кс. Петро, який хотів, щоб Божий люд, який збирається на Богослужіння, почув, що говорить єпископ, який на це свято завжди приїжджав до Аглони. Він попросив диякона передавати через радіоефір Богослужіння. Люди були дуже задоволені, що могли слухати Богослужіння та проповіді священиків.

Але, як буря на цьому морі, про яку ми чули в І читанні та сьогоднішній Євангелії, піднялася атеїстична влада, яка почала розшукувати хто це зробив. І так само як пророка, викидають диякона Амвросія за борт. Не дозволяють єпископу рукоположити і він мусить шукати роботу. Працює водієм тролейбусів в м. Ризі, а потім в ремонтній майстерні. В цей час в політичному житті в світі почались зміни. В Хельсинці підписується умова, яка гарантує повні права людей. Підписуючий від імені радянського союзу Брежнєв сказав: “Ми зобов’язуємося виконувати не лише букву, але і духа цієї умови”. Народ, особливо віруючі, бачили в цьому виконання і гарантію релігійних свобод, а також полегшення релігійного життя віруючих. Особливо на Україні віруючі почали добиватися, щоб кожна діюча парафія мала свого священика.

В цей час влада звільнила з обов’язків священика, який був настоятелем в Бердичеві. Віруючі їдуть в Ригу і просять у єп. Юльяна священика, бо мають дозвіл на його реєстрацію в Бердичеві. Єпископ пропонує кандидата диякона Амвросія, який тоді працював. Отримавши дозвіл від влади, 5 жовтня 1969 р. о. Амвросій був рукоположений ним у священики і призначений настоятелем в м. Бердичеві. Це була велика радість єпископа і віруючих м. Бердичева, що молодий, енергійний священик приїжджає в Бердичів і 26 вересня в присутності священиків служить свою приміційну Месу. І так день у день виконує свої обов’язки священика, обслуговуючи не лише Бердичів, але і Покостівку, Новий Завід, Михайлівку.

В цей час на Україну приїжджає також його брат о. Бернард, якого влада арештовує та садить у в’язницю за катехизацію дітей. Коли він виходить з в’язниці брат Амвросій приймає його до себе і як самарянин опікується ним до кінця його днів. Хоч він мав вже знищене здоров`я, однак помагав своєму брату в Бердичеві.

Дорогі в Христі, такий в короткому оповіданні шлях до священства нашого ювіляра. Можемо запитати: чому такий важкий? А тому що священство – це великий Божий дар і за цей дар мусимо платити своєю вірністю, любов’ю і жертовністю.

Часи, в яких жило старше покоління священиків, що вже сьогодні відходять, були важкі. Ці часи вимагали міцної віри, любові до Церкви, Христа і великої обережності, щоб добитися цієї мети. Ті часи були спрямовані не на розвиток релігії в цілому і віри в серцях людей. Тоді всілякими способами віру в серцях людей нищили. Віруючими були відважні люди, віддані Богу та Церкві, для яких Бог був метою, яку хотіли осягнути за всіляку ціну. Багато священиків і вірних за свою віру, любов до Бога і Церкви, заплатили репресіями, засланням на Казахстан і Сибір, а священики довгими роками у в’язницях.

Але Бог пам’ятає про свій народ і Він допомагає йому. Коли не було тут ані семінарії, ані єпископів, прийшли з допомогою литовські і латишські єпископи, які посилали священиків на Україну і не тільки, бо священики з Прибалтики працювали також в Білорусії, Росії, Казахстані, Грузії. Це показувало велику турботу про всю Церкву.

Дорогі в Христі! Ми святкуємо цей ювілей в великому Році священства. За нас священиків молиться вся Церква. Христос, який розповів сьогодні притчу про доброго самарянина, бажає, щоб ми священики були тими добрими самарянинами для Божого народу, якому ми служимо. Цей народ є поранений сьогодні різними вадами, які принесла нам свобода. Щоб відвести людей від Бога, пропонується нам багатство і високий рівень життя. Людей атакує реклама, пропонуючи все, тільки не Бога, не чесноти, не віру, не таїнства, навіть ще не можна вчити в школі релігію. Тому перед священиками стоїть велике завдання: вчити людей про те, що є найважливіше. А це є спасіння своєї безсмертної душі, це вічне життя в небі разом з усіма святими.

Мусимо пам’ятати, що Бог нас чекає і приготував нам місце. Але помагають нам там зайти ці яких сам Бог вибрав і покликав, щоб вони ішли і навчали всі народи.

Святкуючи цей 40-річнийй ювілей о. Амврозія подякуймо Богові за священство. Подякуймо також за його священство. За тих, яких він охрестив, сповідав, навчав, допомагав для тих яким служив з любов'ю, жертовністю і витривалістю цих 40 років.

Життя йому дало терновий вінець, а Бог хай дасть йому вінець вічної слави.

 
Історія дієцезії
Єпископи
Прокатедра Київ
Катедра Житомир
Дієцезіальні комісії
Навчальні заклади
Релігійна діяльність
Деканати та парафії
Ордени і Згромадження
Чин дів
Рухи та спільноти
Санктуарії
 
 
Copyright © 2008-2017. Київсько-Житомирська дієцезія. Power by: ArtGattino